Легенда про Світязь
Там, де тепер озеро, гомоніло колись пишне місто, владарював у
якому Туган. Далекі і непевні були ті часи, частими були побоїща і
набіги. І ось — прокотилася нова тривога. На землі сусіда — князя
Мендога—рушило чуже військо. Просить Мендог допомоги у славного Тугана,
і князь, вірний бойовій присязі, зібравши хоробрих воїнів, вирушає в
далеку дорогу. Та вже за ворітьми князя спиняє думка, що залишає рідне
місто без охорони. Сумний повертається він додому й оповідає про свою
тривогу дочці. Дівчина заспокоює батька: вона бачила дивний сон, у
якому з'явився їй ангел і пообіцяв надійну оборону місту. Послухався
батько дочки.
Опустилася темна ніч па опустіле місто, і під її
покривом ворог підступив до міських мурів. Гримить таран, Завалюються
брами. Охоплені жахом, жителі кидаються до князівського замку. У відчаї
звертає благальний погляд до неба княжна:
Як не втекти нам від лютої кари, Нас захисти перед нею, Громом убий із високої хмари, Чи заховай під землею! По
цих словах місто запалося під землю, а на його місці утворилося озеро.
Купавами зійшла на ньому непорочна краса. Чужі воїни, розпалившись у
битві, заходились маїти тим цвітом бойові доспіхи. Та всяк, хто сягав у
воду за чарівною квіткою, падав, убитий страшною хворобою.
Таку
легенду розповіла жителька підводної яскині зухвалому пану, який,
наважившись розгадати одвічну таємницю озера, неводом витяг фантастичну
істоту на берег.
Литовський варіант цієї легенди, почутий А.
Міцкевичем на берегах білоруського Свитязя (з такою назвою є два озера
— на Україні і в Білорусії), ліг в основу його балад «Світезь» і
«Світезянка», написаних у 1820—1821 роках у Плужинах. Таким чином, і
наше озеро причетне до імені великого польського поета, правда
відносно, через легенду, що однаковою мірою стосується обох озерних
побратимів — білоруського і українського.
Своїм корінням
легенда сягає давніх часів Ігоря, Ольги, Святослава та .Володимира, за
князювання яких було приєднано до Київської Русі землі, де, власне,
розташовані Свитязі. У літописі зафіксовано під 983 роком похід
київського князя, який «йде... на ятвяги й победи ятвяги и взя землю
их». Проте постать Мендога (Міндовга) повертає нас до іншої історичної
епохи, а ідеалізований його образ в легенді суперечить історичній
правді. На тлі середньовіччя Міндовг сам постає, передусім, як
жорстокий завойовник, який двічі загарбував Чорну Русь.
| 
